Бої з вірусами

Крок за кроком розплутували вірусологи клубки загадок поєдинку вірусу і клітини. Велику допомогу в цьому надав бактеріофаг. Наче зграї мух, обліплюють фаги бактерію. Вони міцно прикріплюються до її стінки своїми хвостиками – білковими футлярами. За допомогою особливого ферменту – лізоциму – фаг «пробурює» в оболонці клітини отвір. Розміри його нескінченно малі, але цілком достатні, щоб крізь нього протиснулася гола нитка ДНК фага. Білкова «шуба» фага залишається на поверхні, вона лише захищає ДНК від несприятливих умов зовнішнього середовища і абсолютно непричетна до розмноження вірусу.

Ну, а як проникає вірус в клітку людини? Зовсім недавно і це перестало бути таємницею. Віруси також скидають з себе білкові «шати», але роблять це по-іншому. Вони як би «обманюють» клітину. Ось як це відбувається.

Проникнення вірусу в наш організм

Клітини як тварин, так і рослин хоча і живуть в тісному співтоваристві, ім’я якому тканина, все ж не втрачають деякої схожості з одноклітинними організмами. Вони харчуються всім своїм тілом, обволікаючи і поглинаючи прилиплі до нього грудочки їжі. Цією то властивістю і «користується» вірус. Клітина, вважаючи, що прилиплий вірус – їжа, з’їдає його. Вона не «підозрює» про небезпеку. Направляє до вірусу свої потужні ферменти, щоб скоріше розправитися з «ласим» шматочком . Ось знята оболонка, ось «роздягнений» нуклео-протеід. Але тут-то і з’ясовується трагічна помилка: в протоплазмі повільно розгортається згорнута раніше в тугу пружину спіраль ДНК вірусу. У тілі клітини не їжа, а ворог.

Не гаючи часу, ДНК вірусу пробирається в ядро клітини і «окупує» там систему управління. До проникнення вірусу клітина жила своїм життям. Вона мирно будувала своє господарство. Накази виходили з її «штабу» – ДНК, що знаходиться в ядрі клітини. Вірус, що проник в клітину, можна порівняти з безжальним диктатором, який забирає у країни все. Він блокує «штаб» клітини і змушує будівельну армію виконувати його накази. За наказом вірусної ДНК клітина з допомогою своїх же ферментів починає виробляти вірусний білок і вірусні нуклеїнові кислоти. Сама жертва дає для вірусу все, що йому потрібно! Так клітина створює армію своїх ворогів – віруси.

 ПРОТИ ВІРУСІВ

Наболілі питання битви з вірусами стоять на порядку денному сьогоднішньої і завтрашньої медицини. Не секрет, що до сих пір не існує ефективних методів лікування вірусних хвороб. І це зрозуміло. Адже всім відомі пеніцилін, тетрациклін, синтоміцин та інші антибіотики, які вчиняють чудеса зцілення при бактеріальних інфекціях, не діють на віруси.

В організмі хворого віруси селяться в клітинах. Значить, туди ж, під оболонку клітин, повинні проникнути і ліки. Вони повинно бути смертельним для вірусу і нешкідливим для клітини. Але відокремити вірус від клітини майже неможливо.

Битва з вірусом, треба думати, зведеться до створення цілої системи «оборонних рубежів». Вони не пропустять вірус в клітину. Адже клітину, в якій вірус захопив ключові позиції, вже не врятувати.

Противірусні речовини можна відшукати і в «арсеналі» самої клітини, ураженої вірусом. Одне з них було виділено в 1957 році і названо «інтерферон». Інтерферон – це білок. У тканинах він гальмує розмноження вірусів грипу, поліомієліту, везикулярного стоматиту, кору і деяких інших. Цілющі властивості інтерферону допомагають людям, хворим на грип, вірусним кон’юнктивітом і кератитом, викликаним вірусом основакцини.

Зрозуміло, всі ці досліди – лише початок. І зараз в лабораторіях вірусологів кипить робота. Вчені штурмують нерозгадані таємниці вірусів, вчаться керувати процесами їх розмноження, перемагати невидимих ворогів.